О.Духнович.
Продовжувач традицій народних


«Я Русин был, есть и буду,
Я родился Русином,
честивый мой род не забуду,
останусь его сыном»

    За рішенням ЮНЕСКО 2003 рік оголошено Міжнародним роком
О. Духновича. Ця подія – світове визнання найбільшого, найвидатнішого культурно-освітнього діяча закарпатських Русинів XIX ст. Поет і прозаїк, драматург і історик, етнограф і фольклорист. Організатор народної освіти. Професійний педагог і священик, він заслужив всенародну шану і любов, бо всі його помисли, творчість і дії були спрямовані на захист свого народу, утвердження його моралі й високої духовності. Його щира любов до рідної землі й народу, великий патріотизм і глибоке розуміння народних інтересів, величезна і безкорислива діяльність на благо людей, самопожертва в ім'я справедливості і громадянська відвага – риси, які роблять людину справжньою, такою, якої її задумав Творець, риси, які визначають кращих синів нашого народу – видатних діячів у різних сферах життя, сотворців Божественої краси й добра, спаведливості і совісті, любові і гармонії, вього того, на чому поки ще тримається наш Світ.


   

О.В. Духновича славить весь світ


    Серед видатних постатей історії, культри, народної освіти слов'ян одне з почесних місць належить О.В. Духновичу. Беззаперечними є його заслуги у захисті громадянських і національних прав карпато-руського народу; він – будитель національної самосвідомості русинів. О. Духнович вніс вагомий вклад у розширення культурних взаємин між слов'янськими народами тодішньої Австрійської імперії. Був відомим у вчених колах Росії. Своєю “Літературною Спілкою Пряшівьською” заклав основи нової літератури Карпатського краю. Духнович – пацифіст, ворог всякого насильства. Він гнівно засуджує кровопролитні війни, вважаючи їх ганебним явищем у суспільстві, одвічним злом людства, злочином перед народами і історією. Будитель твердить, що “война есть сверепых зверей свойство, преступная афера бездельных разбойников и сумосбродов, полагающих, что геройство, добродетель и славу можна приобрести лишь на войне, а не в мирном труде”. “ Войной тешится безумец и бездельник…, чтобы добычею обремененный, распутную жизнь продолжать”. Ці слова, виголошені півторастороків тому, актуальні і нині, коли щохвилини, щосекунди ідуть локальні війни, а готуються і більш глобальні, які можуть призвести до знищення людства. Не забуваймо ні на хвилину, що О. Духнович – наш символ, наша національна честь, совість, гордість і святиня нашого народу, що це – постать, яка єднала у свій час увесь слов'янський світ, його кращих представників, що боролися за національну свободу, щo це постать, яка об'єднує і роднить нас сьогодні, що Духнович – наш великий і мудрий учитель. По-сучасному звучать слова Духновича, коли він переконує нас бути розумними, мислячими, благорозумними: “… коли б володіли розумом чистим, тоді була б повага до законів, тоді була б дисципліна в усьому, зникли б війни і скрізь би процвітав мир непорушний”. О. Духнович палко закликав всіх сущих на карпатській землi жити в мирі і дружбі. Своєрідним заповітом для нащадків звучать такі його слова: “Мир вам братья! Токмо бо любов и согласие могут двигнути упадшее домовство; токмо согласием растет милое дело, раздором же и наибольшее разрушается. Вручаю вам, братья, любовь, вы помиститеся все в лонах не малого народа, только будете, смиренные и мирные меж собою”. У цьму весь Олександр Духнович – Будитель, Просвітитель, поборник дружби народів, яким щиро бажав розквіту, щастя і добра, за що його ім'я в 200-річчя від дня народження зазвучало і на міжнародному рівні. І в цьому О. Духнович завжди залишатиметься Будителем наших душ, світочем і прикладом, духовною цінністю для прийдешніх поколінь. Це зобов'язує кожного з нас, нині живущого, воскресити із забуття ім'я великого Будителя, реально сприйняти його велике історико-культурне значення не тільки карпаторусинського народу, але і для всього слов'янського світу. Отже,
О.В. Духнович назавжди лишається великим народолюбцем, будителем національної свідомості, першим просвітителем, першим професійним педагогом і духовним символом на всі часи. Постать О. Духновича увіковічена у пам'ятниках у Пряшеві, в селах Тополя, Сташин у східній Словаччині, в Хусті, в селах Колочаві, Поляні (Закарпаття); у назвах вулиць міст і сіл. Його образ опоетизовано у художніх творах багатьох письменників минулого і сучасності.

   

Життєвий і творчий шлях Олександра Духновича

   

    Олександр Васильович Духнович народився 24 квітня 1803 р. в с. Тополя (сьогодні Гуменного округу на Словаччині) у сім'ї священника. Батько – Василь Духнович, мати – Марія Герберова. Олександр був другим зa віком із шести дітей. Батько старався виховати сина, як він сам пізнiше зазначав, “в руському національному дусі”. Спочатку сам навчав його, пізніше дав у науку до брата дружини Дмитра ГерберIя, священика в Старині, пізніше до діда Івана Герберія священика в Клокочові, де він відвідував також сільську школу. Далі навчався в гімназіях Ужгорода (1816 – 1821), Кошиць (1821 – 1823) та ужгородській богословській семінарії (1823 – 1827). Здобувши освіту, був посвячений по целібату (не одруженим) у священики і поступив на службу в канцелярію Пряшівського єпархіального уряду на посаду “актуара” (письмоводителя). Працюючи в єпископа Марковича, людини суворої ї жорстокої, Духнович викликав з його боку вороже ставлення до себе через свою нестримно веселу вдачу, життєрадісність, зовсім не відповідні санові священика. Не витримавши знущання, Олександр восени 1880 року втікає до Ужгорода й стає там домашнім учителем у багатого поміщика. Саме відтоді й розпочинається його педагогічна діяльність. У бібліотеці Ужгородської єпархії він наполеглево продовжує самоосвіту. Однак на вимогу єпикопа Tарковича під загрозою позбавлення священницького сану Духнович мусить повернутися до єписькопської канцелярії. Згодом він був призначений адміністратором в одному з найбідніших сіл Комлоші. Через рік його переводять у Біловежу, де умови ще гіршi. Тут прожив чотири роки, крім виконання повинностей священника, займався городництвом, вивчав ботаніку.

За роки перебуваня у Біловежі (1834 – 1838), ближче ознайомившись з життям трудового люду, Олександр Васильович захоплюється народною творчістю, збирає фольклор, записує пісні. Важливою подією в його житті стає особисте знайомство з Головацьким, який у 1835 р. приїздить до Закарпаття, щоб зібрати тут зразки усної народної творчості.

У 1838 році новопризначений єпископ Мукачівської єпархії Василь Попович запросив Духновича, якого добре знав ще з Пряшева, до себе, в Ужгород, і призначив консисторіальним натаріусом єпархії. Шість років перебування на цій посаді (1838 – 1844) виявились для нього вельми корисними. У багатій єписькопській бібліотеці, де нараховувалось до десяти тисяч книг, були твори відомих письменників XVIII ст. – Ф. Прокоповича, М. Ломоносова,
В. Тредіаковського, А. Кантеміра, В. Кпніста, О. Сумарокова, Д. Фонвізіна; істориків Г. Міллера, С. Крашенинникова, М. Щербатова, В. Татищева. Тут зберігалася велика кількість староруських рукописів і друкованих книг, багато творів західноєвропейської літератури. Формуванню Духновича як поета сприяла також поява на Галичині альманаху “Русалка Дністрова”, який поширювався на Закарпаття.

З 1844 і до кінця свого життя духнович працював у Пряшеві. Тут він розгорнув бурхливу громадсько-просвітницьку і педагогічну діяльність, що відіграло велику роль у культурному розвитку українців Закарпаття. Він видав молитовник “Хліб душі”, цікавився станом та розвитком народної освіти, писав і видавав шкільні підручники, записував усну народну творчість, писав власні художні твори, організував перше літературне товариство русинів - українців “Літературноє заведеніє Пряшівськоє” – видавав літературні альманахи, народні календарі, збирав експонати для майбутнього народного музею.

З тогочасних подій Духнович виділяє ту, коли пряшівська капітула послала його як свого представника до крайового сейму, засідання якого проходило в Братиславі упродовж 6 місяців 1847 – 1848 рр. Це був час революційного передгроззя, коли поневолені народи Габсбурзької монархії готувались до боротьби за свої права.

Революції 1848 – 1849 років в Угорщині Духнович не підтримав. Основною причиною її неприйняття ним було те, що, як пише Духнович, угорці “ поставили собі за принцип заснувати велику угорську державу і вирiшили, що тільки єдина угорська мова має запанувати і що кожен громадянин повинен, і то негайно, почати вивчати цю мову і на ній розмовляти”. А Духнович обстоював рівноправність всіх народів імперії. 27 квітня 1848 року “розлючені мадяри хопили його”, “ як якогось розбійника” і заарештували (сам арешт ледь не поставив трагічну крапку в його житті) і хоч тримали його лише вісім днів (до 5 травня), це не могло не спричинитися до вкрай негативного ставлення до мадярських порядків, як і до революції. О. Духнович не припинив активної культурно-освітньої діяльності й після революції, хоч умови праці задля русинів-українців Закарпаття стали значно тяжчими, а сам він перебував під постійним наглядом поліції.

О. Духнович активно включається в національно-визвольний рух: розгортає культурно-освітню, педагогічну роботу, видає шкільні підручники, народні календарі (“Місяцелови”), літературні альманахи (“Поздравлениє Русинов”), молитовник (“Хліб душі”), “Короткий Землепис для молодих Русинов”, пише п'єси, видає буквар “Книжиця читальная”. Для вчителів у 1853 р. видає “Народную педагогію”, в якiй викладено найпрогресивніші принципи тодішньої педагогічної думки, що зробило автора видатним педагогом європейського світу. З метою об'єднання прогресивної і творчої частини інтелігенції у 1850 р. організовує товариство – “Літературноє заведение “Пряшевское”, а в 1862 р. – “Івана Крестителя” для матеріальної підтримки дітей малоімущих.

Вся діяльність будителя, його творчість пройняті глибоким патріотизмом. Він закликав вивчати історію рідного краю, бо вона виховує в молоді почуття пошани до своїх предків, любов до рідної землі і національну гідність.

Він наголошував: “люби род свій не просто, что он славный, но для того, что он твой.» Це він, великий патріот, переслідуваний угорськими властями, на весь голос заявив:

«Я Русин был, есм и буду,
Я родился Русином,
честивый мой род не забуду,
останусь его сыном»


Ці слова глибоко запали в серця всіх закарпатських русинів, вони стали національним гімном, і його співали по всіх селах краю.

Свою просвітницьку діяльність О. Духнович поєднував із плідною письменницькою. Основна тематика творчості – підневільне життя верховинського населення, боротьба проти шовіністичної політики австро-угорських правителів. О. Духнович обстоював ідею єднання закарпатських українців зі всім українським народом і дружби з іншими слов'янськими народами, проголошував: "каждому народу честь и почтение достойное воздоем".

Помер О. Духнович 30 березня 1865 року в Пряшеві, де його і поховано.

Його літературні традиції та культурно-освітні й педагогічні ідеї розвинули і сучасники і наступні покоління.


   

Поетичне слово Будителя


«Як і чим тепер дух оновиш,
Мій русине? – не твій сезон.
Був у тебе співець Духнович,
Аби ти не впадав у сон.
Був у тебе поет – будитель,
Аби ти розв'язав язик.
Спів його у твого обитель
Не проник – чи проник і зник?»


(П. Скунць, O. Духнович)



“Устами поета говорить до нас геній народу. Він є пророком народних ідей. Талант поета – то дар Божий, дар не так для нього самого, як для народу, для сучасних і будучих поколінь”.

(Августин Волошин. Пам'яті Олександра Духновича)

Від того часу, в який жив і творив Духнович, нас відділяє півтора століття. Та він і зараз серед нас: своїми добрими намірами, помислами, своїми творами. Кажуть – велике краще видно з відстані. То ж і постать Духновича краще видно з відстані часу. Виходять нові видання його творів, чимало віршів та пісень на слова О. Духновича стало органічною частиною нашого духовного життя.

Шановні друзі! Ми з вами перегорнемо кілька сторінок творчості Олександра Духновича, що залишив нам у спадок не лише твори, але й частину свого серця і душі, свої думки і почуття.

Олександр Духнович як поет надавав значної уваги одам, що й стали найбільш поширеними в його творчості. До таких слід віднести й патріотичні вірші “ Гимн Підкарпатских Русинов”, “Вручаніє” (Я Русин быв, есьм и буду), “Руський маршъ”.

Улюбленим жанром О. Духновича у поетичній творчості була також елегія, в якій оспівує власну самотність, щиру любов, марницю земного життя і жаль за життям. До таких віршів належать “Последняя моя піснь” та “Тоска на гробі милой”.

Духнович був щирим, вірним сином своєї церкви і хотів, щоби і його “народ любимий” зостався завжди набожним, бо від християнської цивілізації чекав кращого майбутнього для русинів.

Його вірші виражають здоровий непритворний “страх Господень” перед “сильним Творцем” і непохитну надію на поміч Бога на “побіду через Бога”.

І так, брат мій, коль нападе,
На тебе лиха біда,
Не одчаяй, то пропаде.
У Бога єсть побіда.


(“Надежда в Бога”)

“Азбука” (“Книжиця читальная для начинающих”), у котрій Духнович віршами виробив усі молитви і моральні настанови для дітей, є доказом його батьківської любові до руських діточок і вказує на те, як легко засівав він зерна побожності у невинну душу малих учнів:

Прийди, о небесний Царю,
І даруй нам твою ласку.
Розум і мисль просвіти,
Серце ласков наповни!

(“Молитва перед наукою”)

Підлiсть і злість, наслідки дитячих провин представляє ясними словами, які здатні впливати на молоденькі серця:

Хто на Бога грішить, лає,
Камінь на небо метає,
Котрий паде на землю,
Провалить му голову.


(“Клятва”)

Любов до роботи, охота до взаємної допомоги, глибока повага до родичів і старших знаходять в його азбучних віршах підходячі вирази:

Не ганьба працювати,
Землю орати, копати,
….єсть ганьба, стид лежати,
Лем од других вшитко ждати.

Або:

Знай, дітино, чествовати
Родителей: отця, мати
І старшого все слухай
Чести кожному отдай.

У такому ж дусі написана і його “Народна педагогія” (1857), в передмові до котрої О. Духнович каже: “Дай сину твоєму добрий нрав, доброє серце, любов ко Богу і ближнєму… і уже дал єси єму богатство”.

Глибокої набожності сповнений його молитовник “Хліб душі” (1851). Духнович знав, що щира набожність корені свої має в серці, в почуваннях наших і для того хотів, щоби вірники не лише промовляли слова церкoвних обрядів і молитв, а щоби порозуміли і відчули значення тих слів. Для того і приспособив стиль молитв до народної мови, текст тих молитв подав таким легким стилем, що і тепер їх можна iз задоволенням читати.

У поезії “Любов милой і отечества” прекрасно описано біль дущевний, який постиг русина втратою надії на народну свободу:

Судьба, судьба, о нещасна,
Та ж мене осудила,
О свиріла, о ужасна
Невинну погубила.

У сатирі “Отечество” подано сумний образ громадянина без вітчизни, “оборваного волоцюги”, котрий:

Голий, босий, нечесаний,
необритий, немитий…
то все біда,– а найбільша,
коль єсть і неситий,
котрий тішиться тим, що
Цілий світ – моя отчизна,
я дом не будую,
там то мой рай, там дідизна,
де ся погодую.

Духнович тепло бажав, щоб русин “оставив глубокий сон”, щоби був свободний, щоби віддалилася від нього “неприятелей буря” і щоби бог дав йому “віка лучшого”.

У “Руському марші” так надихає руську молодь:

Руські діти, вам світає
Уж зорничка всходить вам,
Слава - мати вас вітає
І зове к своїм рядам.

Слава, Слава – наша мати –
Пробудилась од сна знов,
Зачинає царствовати
Взиває храбрих синов.

Ще виразніше висловлює солідарність всіх слов'янських народів в “Поздравленії Русинам”:

Хоть разними голосами
Кличме ся любезно,
О, ми порозуміємся
Чесно і полезно.

Невтотомно працював Духнович, щоб піднести культуру свого народу, для того написав “Азбуку”, “Граматику”, “Землепись”, “Литургический катехиз”, “Молитвенник”, “Педагогику”, “Місяцелови” і свої одушевляючі вірші, в котрих виступає як перший будитель русинів.


Бібліовікторина

Щоб зацікавити дітей та молодь особистістю О. Духновича, його творчістю, радимо організувати бібліовікторину і запропонувати їм відповісти на запитання, відповіді на які можна знайти в представлених на книжковій виставці та під час огляду книгах.

Примірні запитання бібліовікторини:


1. Коли і де народився О. Духнович?

(24 квітня 1803 року в селі Тополя Землинської жупи (нині Гуменького

округу, на Словаччині))


2. Назвіть батьків О. Духновича.

(Отець – Василь, греко-католицький священник. Мати – Марія Гербері,

донька Іоанна Герберія, священника)


3. Скільки дітей було в родині Духновича?

(Олександр був другим за віком із 6 дітей)


4. Яку освіту здобув О. Духнович?

(Початкову освіту здобув у місцевій школі. Далі навчався в гімназіях

Ужгорода, Кошиці та ужгородській богословській семінарії)


5. Що ви можете сказати про професійну і громадську діяльність О. Духновича.

Ким він був прoтягом свого життя?

(Поет, прозаїк, драматург, етнограф, організатор народної освіти,

професійний педагог, священик).


6. Для чого О. Духнович організовує товариство “Івана Крестителя”?

(Для матеріальної підтримки дітей малоімущих)


7. Як називався буквар Духновича?

(“Книжиця читальная для начинающих”)


8. Яке виданя О. Духновича для вчителів зробило автора видатним педагогом

Європейського світу?

(“Народна педагогія” 1853р.)


9. Яку назву мали народні календарі, що складав О. Духнович?

(“Місяцелови”)


10. Який вірш О. Духновича став народним гімном?

(“Я русин був, есьм і буду”)


11. Які вірші О. Духновича покладено на музику?

(“Я русин був, есьм і буду”, “Най моя миленька спочине тихонько”)


12. Назвіть відомий драматичний твір Духновича.

(П'єса “Добродітель превішает богатство”)


13. Коли помер О. Духнович і де його поховано?

(Помер Олександр Васильович 30 березня 1865 року в Пряшеві, де його і

поховано)


14. Назвіть художників-портретистів О. Духновича.

(Портрети роботи Й. Бокшая, Олени Мондич, Д. Миллого)


15. Яке значення О. Духновича для карпаторусинького народу й для всього

слов'янського світу?

(О. Духнович був засновником першої поетичної школи підкарпатських русинів, автором народного гімну і першої драми, автором вкрай необхідних підручників і молитовників. Його народна мова відкрила ворота письменства для

народу.)


До бібліовікторини слід підготувати також звернення до читачів, у якому вказати дату, час і місце прoведення заходу, а також запросити користувачів взяти участь у ньому. Бажано також повідомити про призи, які чекають переможців.


Володар дум і душ людських
(книжково-ілюстративна виставка до 200-річчя з дня народження О. Духновича)

I О.В. Духновича славить весь світ

ЮНЕСКО внесла ім'я О. Духновича до списку найважливіших ювілярів
2003 року.


II Сторінки життя

Я Русин, был, есьм и буду
Я родился Русином…

(О.Духнович “Втручаніє”)

III Пророк гуманізму

Чесний мой род не забуду,
Останусь його сином

(О. Духнович “Втручаніє”)

IV Будителю слави, тобі наш уклін!

(Пам'ятники. Бюсти. Портрети. Музеї, пам'ятні місця.
Меморіальні дошки, медалі)

V Назустріч славетному ювілею.

(За матеріалами періодичних видань)

Мир, здравіє, Боже, вам дай,
Дай вам кріпость духа…

(О. Духнович Поздравленіє)

З організації книжково-ілюстратиної виставки, яка допоможе читачам більше дізнатись про громадянина-патріота, який через усе своє життя проніс палку любов до України, до її національнoї культури варто почати популяризацію творчості О. Духновича. На виставці мають знайти відображення всі наявні у бібліотеці матеріали, що стосуються особистості Духновича, його твори, праці дослідників його творчості, популярні нариси, спогади сучасників, фотографії.

Оформляти виставку доцільно за жанрово-тематичним принципом вкладу матеріалу, тобто мають бути представлені бібліографічні матеріали, матеріали про громадську, педагогічну, літературну, просвiтницьку діяльність Будителя, його твори.

Якщо в бібліотеці недостатньо необхідних матеріалів, тематику виставки можна звузити.

Оформляючи виставку бажано помістити на ній вислови відомих людей про О. Духновича, широко використати матеріали пeріодичних видань.

Література

Олександр Духнович. Твори / Упоряд. i підготовка текстів О.М. Рудловчак; Вступ. ст. Ю.А. Бачі. – Ужгород: Карпати, 1993. – 250 с.

Духнович Д. Твори. – Ужгород: Карпати, 1993. – 254 с.

Олександр Духнович: [Твори] //На Верховині: Зб. творів письменників дорадянського Закарпаття: – Ужгород: Карпати, 1984. – С. 94 – 139.

***

Олександр Духнович (1803 – 1865): Бібліогр. покажч. /Уклад.:
О.Д. Закривидорога, Г.К. Ковальчук, В.В. Колар та ін.; Вступ. ст. В.С. Попа. – Ужгород, 1995. – 282 с.

***

Волошин А. Пам'яті Олександра Духновича. – Ужгород: МПП «Гражда», 2001. – 34 с.: іл.

Машталер О. Педагогічна і освітня діяльність О.В. Духновича /За ред.
О.Р. Мазуркевича. – К.: Рад. шк., 1966. – 148 с.

Микитась В. О.В. Духнович: Літ. - крит. нарис. – Ужгород: Закарпат. обл. вид-во, 1959. – 101 с.

Невідомий Олександр Духнович / Ю. Бача, Шлях Олександра Духновича;
Д. Данилюк, «Затаїти правду не сміючи…». – Ужгород: Срібна Земля, 1993. – 62 с.

Русин В. Багатирі духу. – Ужгород: Карпати, 1995.

***

Бірчак В. Oлександр Духнович // Літературні стремління Підкарпатської Руси. – 2-е вид., доп. – Ужгород: Школьная помощь, 1937. – С. 89.

Данилюк Д. Історична наука на Закарпатті (кінець XVIII – перша половина XX ст.) – Ужгород: Патент, 1999. – С. 144 - 156.

200-річчя з дня народження Олександра Духновича // Календар краєзнавчих пам'ятних дат на 2003 рік: Рекомендаційний бібліографічний посібник. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2002. – С. 74.

Олександр Духнович (1803 – 1865) // Енциклопедія українознавства /Наук. т-во ім. Шевченка; Голов. ред. В. Кубійович. – перевид. в Україні. – К., 1994. – Т. 2. – С. 607.

Духнович Олександр Васильович (1803 – 1865) // Павленко Г. Діячі історії, науки і культури Закарпаття: Малий енциклопедичний словник. – Ужгород: Патент, 1997. – С. 43.

Духнович Олександр Васильович (1803 – 1865) //Письменники Західної України 30 – 50 х років XIX ст. – Київ: Дніпро, 1965. – С. 513 – 548.

Духнович Олександр Васильович (24.IV.1803 – 30.III.1865)// Українська літературна енциклопедія / Редкол.: Дзеверін І.О. – К., 1988. – Т. 2. – С. 128 – 129.

Духнович О.В. – патріарх народної освіти на Закарпатті //Календар «Просвіти» на 1993. – Ужгород: Патент, 1993. – С. 86.

Iсторія Подкарпатської Руси для народа:[О. Духнович] /Сост.:
М.М. Кондратович. – Ужгород : Книгопечатня акціонерного т-ва “УНІО”, 1924. – 116 с. – Портр. С. 93 – 95.

Мудра Ю.І. Наш край – наша історія: [О. Духнович] Методичний посібник для вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, ПТУ та середніх спеціальних навчальних закладів. – Ужгород, 1994. – С. 130 – 133.

Пагиря В.В. „Я світ узрів під Бескидом…”: Сторінки історії. – Ужгород: Карпати, 1993. - С. 45 – 51.

Просвітитель Закарпаття: До 200-річчя від дня народження О.В. Духновича (1803 – 1865) // Календар знаменних і пам'ятних дат на 2003. – II квартал: Рекомендаційний бібліографічний довідник. – Національна Парламентська бібліотека України. – Київ. – 2003. – С. 38 – 42.

***

Алмашій М. Вістун світла в темній млі: [О. Духнович] // Новини Закарпаття . – 2003. – 24 квітня. – С. 6.

Алмашій М. О.В. Духновича славить увесь світ // Alma mater: Інформаційний бюлетень навчально – консалтінгової фірми “ІНПРОФ”. – 2003. – № 25. – C. 3.

Андрусяк І., Гвоздяк П. Бог, природа, людина і пізнання. Як їх розумів мислитель: [О. Духнович] // Новини Закарпаття. – 2003. – 5 квітня. – С. 12.

Бача Ю. Життєвий і творчий шлях Олександра Духновича // Alma mater: Інформаційний бюлетень навчально – консалтінгової фірми “ІНПРОФ”. – 2003. – № 25. – С. 2

Гания В. 200-річчя відзначатимуть і в Києві: [О. Духнович] // Новини Закарпаття. – 2003. – 13 березня. – С. 3.

Данилюк Д. Видатний культурно-освітній і духовний діяч:
[О. Духнович] //Новини Закарпаття. – 2003 – 25 січня. – С. 6.

Густі В. Сім раз відміряй, а раз відріж //Новини Закарпаття. – 2003. –
24 квітня. – С. 5.

200-річчю від дня народження Олександра Духновича //Новини Закарпаття. – 2003. – 18 січня. – С. 14.

Довганич О. Моє слово про великого краянина: [О. Духнович] //Новини Закарпаття. – 2003. – 4 березня. – С. 8.

Кравчук В. Незабутній образ у моїй пам'яті: [О. Духнович] //Новини Закарпаття. – 2003. – 24 квітня. – С. 5.

Мигович І. Зразок чесного служіння рідному народові:
[О. Духнович] //Новини Закарпаття. – 2003. – 24 квітня. – С. 6.

Несух Л. 2003-рік Олександра Духновича //Almamater: Інформаційний бюлетень навчально – консалтінгової фірми “ІНПРОФ”. – 2003. – № 25. – С. 1.

Панькович В. … Най моя миленька спочине тихенько:
[О. Духнович] //Новини Закарпаття 2003. – 1 квітня. – С. 6.

Пеняк П. Про давніх слов'ян Закарпаття //Новини Закарпаття. – 2003. –
24 квітня. – С. 6.

Посвята великому Будителю: [О. Духнович] // Новини Закарпаття. – 2003. – 24 квітня. – С. 3.

Соломка Е. Володар дум і душ людських: [О. Духнович] //Новини Закарпаття. – 2003. – 8 квітня. – С. 8.

Федака С. Загадки трудів і днів Будителя: [О. Духнович] //Новини Закарпаття. – 2003. – 24 квітня. – С. 4.

Черкій Л. Про велич духновичевої постаті: [О. Духнович] //Новини Закарпаття. – 2003. – 24 квітня. – С. 1.

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................................2

О.В. ДУХНОВИЧА СЛАВИТЬ ВЕСЬ СВІТ.............................................................3

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ОЛЕКСАНДРА ДУХНОВИЧА......................6

ПОЕТИЧНЕ СЛОВО БУДИТЕЛЯ..........................................................................12

БІБЛІОВІКТОРИНА.................................................................................................18

ВОЛОДАР ДУМ І ДУШ ЛЮДСЬКИХ...................................................................21

ЛІТЕРАТУРА...............................................................................................................23







Укладач: В.П. Забалуєа
Редактор - коректор: А.О. Фролова
Комп’ютерне складання та верстання: М.В. Кривцова