Формування екологічної культури
підлітків та молоді


ВСТУП

Земля – це наш дім. Від стану довкілля залежить життя всього нового, зокрема й людини. Збереженням довкілля займається наука "Екологія". Це слово відоме майже всім, але не кожен замислюється над його змістом і суттю. "Екологія" – наука про екосистеми, що взаємодіють між собою в певному середовищі. Людина повинна берегти природу як середовище свого життя, однак саме вона своєю діяльністю знищує природу.

З метою поліпшення стану довкілля та зміцнення матеріально-сировинного потенціалу Міністерство охорони навколишнього природнього середовища здійснюють низку заходів, зокрема: проект "Екологічного кодексу України", розроблено і подано на розгляд до парламенту законопроект "Про Національний екологічний фонд". Пройшла 5-а Європейська конференція міністрів навколишнього середовища "Довкілля для Европи". Важливим є прийняття Закону України "Про мараторій на суцільні рубки в ялицево-букових місцях на гірських схилах Карпатського регіону", а також "Програма будівництва лісових доріг та впровадження природоощадних технологій в гірських умовах Закарпаття".

З 1990 року в Закарпатті працює науково-виробничий центр "Екологія", який приймає активну участь у розробці державної програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону.

Одним із важливих завдань цих програм на всіх рівнях (планетарному, регіональному, національному, місцевому) є піднесення загальної екологічної культури населення. Необхідна екологізація свідомості людей і суспільства в цілому, гармонізації їх стосунків з природою. Людина повинна підпорядковувати свою діяльність природним законам, відновлювати та примножувати природні ресурси рідного краю.

Глибоко стурбовані проблемами довкілля рідного краю бібліотеки повинні виховувати у юнаків та дівчат любов до рідної природи, формувати чуття господарності до дарів і жителів лісу.

Для формування взаємовідносин людини з довкіллям пропонуємо провести Тиждень екологічних знань:

"Збережемо нашу Землю блакитною і зеленою"

1-ий день: Круглий стіл "Рідні Карпати: Радощі і тривоги".
2-ий день: Екологічний мітинг "Збережи і врятуй!"
3-ій день: Година цікавих повідомлень "Чисте повітря – екзотика?"
4-ий день: Інтегрований урок екології та української літератури "Україно! Рідна земле моя..."
5-ий день: Бібліографічний огляд літератури "Природні ресурси Закарпаття".
6-ий день: Літературно-музична композиція "Ми люди поки є природа!"

Круглий стіл
"Рідні Карпати: Радощі і тривоги"

Мета круглого столу:

– формування в кожної молодої людини глибокого екологічного світогляду, розуміння домінанти природних цінностей над штучно створеними матеріальними благами, усвідомлення розумних меж власних потреб, готовності підпорядкувати особисті інтереси законам природи;

– виховувати непохитну любов до рідних Карпат, до чарівної природи, збереження її;

– навчити віднаходити шляхи розв'язання сучасної екологічної проблеми. Обладнання: виставка дитячих малюнків, виставка книг про природу і багатство Карпат, відеоматеріали про участь старшокласників в екологічній програмі, відеоматеріали про Карпати.

Засідання круглого столу

(Під тихеньку музику "Верховино, світку ти наш")

Бібліотекар: Мої Карпати...! Це неповторна скарбниця зелених багатств, значення яких не обмежується цим регіоном ні в кліматотворенні, ні у водорегулюванні та інших захисних функціях, ні в духовно-естетичному розвитку людини, ні в науковому проникненні в загадку життя на планеті Земля.

Науковці вважають, що Карпати відіграли велику роль в заселенні наших рівнин різноманітними рослинними формами і водночас самі збагачувалися, приймаючи на вічне поселення "гостей" із рівнин або й з дуже далеких країв та епох.

Ми повинні зберегти всю різноманітність зеленого світу для дітей і внуків. Це наша людська спромога, що повинна стати душевною потребою кожного з нас.

Наші Карпати... Це зелене золото, легені Карпат – ліси. Різні породи дерев стоять чатами на схилах гір. Це вони милують око, лікують душу, зцілюють немічних, це вони дають роботу нам, людям, це вони нас годують.

Наші Карпати – це біля 120 різних за своїми лікувальними властивостями джерел мінеральних вод, жоден куточок України не має можливості пишатися таким багатством. Наша "Лужанська", "Поляна Купель" у всіх аптеках України.

Карпати – це золотоносний край, Мужіївське родовище золота повинно збагатити нашу область. Наші гомінливі річки Тиса, Уж, Латориця несуть свої води в далеке Чорне море. У карпатському краї і далі красиво й зелено, та природна рівновага між рослинами, між рослинним і тваринним світом і неживою природою давно порушена.

Мої Карпати! Які ви тривожні! Це ви заплакали стоголосими потічками і сказали людині своє тверде НІ. Ні бездушному винищенню природних багатств.

З'їхали гори і перегородили шлях тим, хто не хоче жити з природою в мирі, поважаючи її.

Про це говорено й переговорено на всіх рівнях людського спілкування.

Скажімо і ми своє слово в захист природи, з якою нам жити, із якої нам жити, задля якої нам жити!

Наш круглий стіл – це продовження тієї великої теоретичної і практичної роботи, над якою працюємо вже 5-й рік.

Сьогодні ми запросили доктора медичних наук, професора УжДУ Ф.Ф. Теличко та доктора фізико-математичних наук, професора В.В. Хименець.

Зараз ми проглянемо з Вами фільм, який був знятий з нашою участю. Подивіться на наші чудові Карпати, зверніть увагу на божественний витвір природи.

(показ фільму. 3-4 хв.)

Ми знаємо з гіркого досвіду і трагедію, яка сталася в Карпатах.

(показ фільму. 2-3 хв.)

Ось що може зробити бездумна дія людини. Зруйнувати рівновагу в природі. Ми сьогодні повинні пролити світло на ці проблеми. З'ясувати, як нам і підростаючому поколінню, діяти далі.

Найважливіше для Карпат – ліси. Отже, хто може розповісти детально про ліси?

(Двоє-троє дітей роблять інформацію про багатство нашого краю і про те, що людина зруйнувала, не зберегла).

Бібліотекар: Ми прослухали про ліси. А тепер, ви знаєте, що вода – це найважливіший засіб людського існування.

(Двоє дітей роблять аналіз про використання води, збереження малих і великих річок).

Бібліотекар: Ми без води не уявляємо собі життя ні на одну хвилину. Переглянувши фільм, ми побачили, яке стихійне лихо вода, якщо вона виходить із під контролю людини. Вона не тільки тримає життя, а й забирає його.

Найважливішим для людського існування є повітря.

(Двоє дітей роблять інформацію про повітряний простір, його забруднення, озонові дири, паління.)

(Двоє дітей інформують про досягнення промисловості і згубний вплив відходів, хімічних викидів.)

Бібліотекар: Ми сьогодні покликані зберегти те, що є, відновити те, що втрачено, зруйновано, знівечено.

Пам'ятаймо, що ще 150 років тому Тарас Шевченко закликав: "Ботаніці... потрібне захоплення... А захоплення це добувається тільки глибоким розумінням краси, безмежності, симетрії і гармонії в природі."

А Джерал Дарелл наголошував: "Пам'ятайте, у рослин і тварин нема депутатів, їм нікому писати і скаржитись, за них нікому заступитися, крім нас, людей, котрі разом із нами заселяють цю планету."

А що кажуть вчені, саме ті, що мають змогу захистити Природу? Хто це вже робить десятки років, хто вболіває за рідні гори, наче за свою дитину.

(Слово надається викладачу УжДУ (5 хв.)

Бібліотекар: Ми знаємо, що активним захисником природних багатств Карпат є доктор фізико-математичних наук, професор В.В. Химинець. Саме він вносив пропозиції до концепції соціально-економічного розвитку Закарпатської області.

(Василю Васильовичу слово) (5 хв.)

Бібліотекар: Шановні юні екологи, науковці, наші читачі постаралися відобразити на своїх малюнках красу наших Карпат в кольорі. Ми не можемо допустити, щоб наші внуки, правнуки, прийшли у світ із темними фарбами, щоб грунти були мертві, щоб люди були в постійній тривозі. Ми на стороні краси, життя на Землі.

Наш круглий стіл проходить в той час, коли науковці краю, влада працюють над тим, щоб розробити Концепцію переходу України до сталого еколого-економічного розвитку, яка б врахувала наші можливості, потреби і специфіку. Ми приєднуємось до цього великого документу.

(Пропозиції дітей.)

Бібліотекар: Хоч сьогодні не вечір поезії, але без красивого нема корисного, і мені хочеться прочитати такий вірш.

В Карпатський ліс веде мене стежинка,

Старі дерева втомлено скриплять,

А вже цвіте підсніжника сніжинка,

Блакитні очі проліска не сплять.

Коли б то вміти так весні радіти,

Так довіряти, як вони, малі,

Що будять землю, наче матір діти,

Коли б то вміти жити на землі.

А скоро все потоне в зелен сяйві,

Де зайвих ні комашки, ні зела,

Де все потрібне, якщо ми не зайві,

Якщо прийшли без вигоди і зла.

Бібліотекар: Ми будемо дбати про природу рідних Карпат. Щоб були радощі, щоб зникли тривоги. Гомосапієнс повинна доказати свою вищість у природі своїм людським ставленням до неї. На закінчення фільм про Карпати.

"Чисте повітря - екзотика?"
Година цікавих повідомлень

Повітря не можна купити. Чи ви заможний чи злидар – не має значення.

Ви та Ваші діти дихаєте лише тим повітрям, яке є у Вашому місті. Його якість погіршується з кожним роком.

За даними досліджень екологічної лабораторії Закарпатського гідромету ви дихаєте формальдегідом, діоксидом азоту, бензопиреном, ГДК (гранично допустимі концентрації) котрих перевищено у 1,5-4 рази, та пилом разом з адсорбованими на ньому токсинами.

За даними ДАІ впродовж останніх 10 років кількість транспорту в Ужгороді зросла з 7 тисяч до 27 тисяч одиниць у 2004 році.

1 га зелених насаджень вбирає протягом року від 45 до 70 тон пилу. Смуги насаджень захищають нас від впливу шуму. Щороку площа зелених зон в Ужгороді скорочується – її віддають під забудову.

Сьогодні ситуація ставить під сумнів право Ужгорода називатись містом-садом.

Небезпечне лідерство. Ужгород входить у десятку найбільш забруднених міст України.

Згідно з даними Державного комітету статистики України, на один квадратний кілометр території країни припадає 6,8 тон шкідливих речовин, а на одного українця – 86 кг. Це – наслідок дії промислових підприємств та роботи двигунів автотранспорту.

При використанні автобусів, вантажних автомашин обсяги шкідливих викидів залежать від багатьох факторів: технічного стану і правильного регулювання двигунів, справності машин, організації їх роботи та руху, а також від професійної майстерності й культури водіїв. Кожна людина, яка сидить за кермом, повинна твердо знати і пам'ятати, що не лише виконує певну роботу, а й наносить шкоду довкіллю та суспільству і зобов'язана прагнути до того, щоб ця шкода була щонайменшою.

Водночас слід зазначити, що найвищих позначок концентрація продуктів неповного згорання пального – окису вуглецю та вуглеводнів – досягає на холостому ходу та при малих навантаження на машину.

Якщо повітря, яким ми дихаємо, містить багато пилу, то він, як свідчать дослідження медичної науки, потрапляючи в кров людини, утворює в її організмі шкідливі шлаки. Останні порушують нормальну роботу серцево-судинної, нервової та інших систем людського організму, негативно впливають на функції таких життєво важливих органів, як печінка й нирки.

„Україно! Рідна земле моя...”
Інтегрований урок екології та української літератури

Мета: закріпити основні екологічні поняття і терміни, познайомити учнів з творчістю українських поетів, яких хвилює доля рідної землі і природи, удосконалювати техніку виразного читання вивчених напам’ять віршів;

– розвивати вміння учнів вільно оперувати екологічними поняттями та володіти художнім словом;

– виховувати почуття відповідальності за долю рідної землі, за майбутнє планети, почуття патріотизму, прагнення до гармонії, людяності, доброти, синівські почуття до матері – України, дбайливе ставлення до природи; формувати естетичні смаки старшокласників.

Обладнання: репродукції картин українських художників із зображенням мальовничої природи України, виставка збірок українських поетів, фотоальбоми, рушники, квіти, цитати з віршів екологічної спрямованості (на великих аркушах, обрамлених українським орнаментом), фонограми пісень та мелодій.

Вступне слово вчителя: Любі мої юні друзі! Сьогодні у нас незвичайний урок. Ми поговоримо про наш спільний дім – про Землю, про нашу щиру, одну-єдину на всіх матір – Україну. Поговоримо про наше довкілля, про чудову природу нашої Батьківщини, про місце в ній людини та про ті екологічні проблеми, які сьогодні турбують не лише український народ, а й все прогресивне людство. Ми згадаємо головні причини й джерела розвитку екологічної кризи, будемо вести мову про наслідки екологічних катастроф і шляхи виходу з екологічної кризи.

Твердження, що краса врятує світ, відоме всім, бо ж людина стала людиною, коли побачила яскраве різнобарв'я рідної природи, коли почула спів жайворонка й тьохкання солов’я, коли відчула тонкі пахощі бузкового цвіту і медові розливи білої акації.

Але людина інколи забуває, що вона є лише часточкою природи й Космосу, із законами й силами яких необхідно рахуватися. Не владарювати над природою, а співпрацювати з нею, бути не "царем природи", а її невіддільною частинкою.

Дуже хотілося б, щоб ви згадали кращі твори українських письменників, яких хвилює краса рідного краю, турбує доля планети, яким не байдужі екологічні проблеми людства.

Учень:

Чую, земле, твоє дихання,

Розумію твій тихий сум,

Як на тебе холодні світання

Ронять пригорщами росу.

Так міг написати тільки справжній син своєї Батьківщини, тільки та людина, серце якої наповнене всеохоплюючою любов'ю до рідної землі. Це рядки із вірша відомого українського поета Василя Симоненка, якому судилося прожити неповні 28 літ...

Учень: Симоненко був тісно пов'язаний із самою серцевиною української землі, його поезія вражає синівською відданістю, горінням душі, готовністю взяти будь-який тягар на себе заради України і людства.

Учень: Василь Симоненко.

Грудочка землі


Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинках ранньої роси.

...Ті пісні мене найперше вчили

Поважати труд людський і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає,

Нам дає і мрії, і слова,

Силою своєю напуває,

Ласкою своєю зігріва.

З нею я ділити завжди буду

Радощі, турботи і жалі,

Бо у мене стукотить у грудях,

Грудочка любимої землі.

Поет ніби нагадує відому істину про те, що людина є частинкою єдиної людської родини, яка повинна шанувати все живе на Землі.

Учень:

Я чую у ночі осінні,

Я марю крізь синій сніг:

Вростає туге коріння

У землю глевку із ніг.

Стають мої руки віттям,

Верхів'ям чоло стає,

Розкрилося ніжним суцвіттям

Збентежене серце моє.

Вростаю у небо високе,

Де зорі – жовті джмелі,

І чую: пульсують соки

У тіло моє із землі...

Учениця: Слухаючи такі натхненні рядки, не хочеш думати про те, що людству загрожує загибель найближчими десятиліттями, якщо воно терміново не змінить свого ставлення до природи.

А поет постійно нагадує, що людина повинна пам'ятати про те, що вона є невід'ємною частинкою природи і несе серйозну відповідальність за неї.

Учень: Ти знаєш, що ти людина? Як вагомо, як насичено звучить слово "людина"! Поет ніби застерігає:

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба.

Кохати спішити треба,–

Гляди ж, не проспи!

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Учениця: Ми повинні постійно пам'ятати, що довкілля – це природний капітал, без якого неможливі розвиток і задоволення потреб людини, створення комфортних умов для існування.

Учень: Сотні тисяч років тому, коли кількість людей на Землі була обмеженою, природне середовище практично не відчувало на собі тиску гомо сапієнса, воно легко самоочищалося та самовідновлювалося. Але минули тисячоліття, людська діяльність з часом перетворилась в могутню силу, здатну впливати на природу. Свого ставлення до неї, її ресурсів людина за віки не змінила, і це призвело до виникнення глобальних екологічних кризових ситуацій.

Учениця: А якби ж людство прислухалося до матінки-природи, якби ж намагалося зрозуміти її болі й жалі, то могло б вчасно зупинитись. Як би ж то...

У Павла Тичини є чудова поезія: "Що місяцю зіроньки кажуть". От коли б цей вірш став маніфестом усіх екологів світу, то, напевно, і життя змінилося б, і людське ставлення до природи було б значно дбайливішим.

Учень:

Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі?

Що шепчуть квітки уночі над рікою?

Про що зітха вітер? Що чують тумани,

Коли гай зелений цілують-милують?

Хотів би я знати, про що той струмочок

У мріях своїх гомонить між травою?

Що листячко шепче, мов дише, в садочку?

Про що очерет пісню сумную дзвонить?

Скриплять і ридають дерева під вітром...

Чого? Болить серце чи доля їх гірка?

Чи давлять важкії, понурії хмари?

І плаче травиця сама при дорозі...

Що бачить у сні став глибокий, таємний?

Кому усміхаються рожі червоні?

А роси! Хто скаже, чиї вони сльози,

Такі дивні, чиcті, мов перли коштовні!

Учениця: Людина повинна завжди пам'ятати, що природа теж хоче жити, що вона, як і будь-яка істота, всім cвоїм єством відчуває людську турботу або навпаки – бездушність.

Учениця: Павло Тичина у своїй поезії звертається до людей з риторичними запитаннями, які стають афоризмами в наш час, коли проблеми екології є актуальними і набирають все більш пріоритетного значення. Поет багатозначно запитує:

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?

Ви знаєте, як сплять старі гаї?

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї!...

Учень: Людина має навчитися бачити все, що її оточує, має відчувати, душу природи. Людина повинна знати проблеми нашого довкілля, повинна оберігати, шанувати його, піклуватися про все живе на Землі.

Синівською любов'ю, гарячими світлими почуттями наповнена поезія Максима Рильського:

Поле чорніє. Проходять хмари,

Гаптують небо химерною грою.

Пролісків перших блакитні отари...

Земле! Як тепло нам із тобою.

Учениця: Поет щиро зізнається в своїй любові, що „до болю, до смертельного жалю”, мабуть, зовсім не випадково такі слова підібрав автор, бо ж душею вболіває за муки, які переживає природа:

Ніколи я не знав, що так люблю –

До болю, до смертельного жалю

Понад Дніпром сріблисті верболози,

Березу, що прозорі ронить сльози

На тиху присмерілу мураву,

Бур'ян в напівзасипанім рову...

...Ніколи я не знав, як тяжко жить

Без солов'я, що в пісні аж тремтить

Тільцем своїм маленьким і гарячим.

Учень: Це Максим Рильський риторично запитує наше покоління, зазираючи в душу своїми високими словами:

Як не любити зими сніжно-синьої

На Україні моїй...

Як не любити весни многошумної,

Меду пахучих суцвіть...

Учениця: Про єдність людської душі і природи, про трепетні хвилини замилування красою рідного краю "співає" нам ніжна й лірична поезія Володимира Сосюри:

Щебечуть птиці, вітер лине,

Немов дитинства дальні дні,

І кожна квітка, і стеблина

До тебе тягнуться в півсні.

А ти ідеш. На небокраї

Яка краса огнів сія!

Й разом з природою співає

Душа закохана твоя.

Поет сам натхненно любить матір-Батьківщину й закликає до цього усіх:

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов'їну.

Вчитель: Любі друзі! Доля рідної природи хвилювала наше письменництво постійно, за будь-яких обставин і часів. І тоді, коли поет був далеко від України, його серце линуло до землі, де народився, до того священного краю, який називають Батьківщиною.

Учень: А яскравим прикладом цього може бути поезія Євгена Маланюка, який писав:

І земля – наречена в молочнім цвіту

Яблунево-рожевих садів –

Мліє солодко в сонячно-яснім меду

В першій, росній красі пелюстків.

Вдумаймося в ці слова, скільки ніжності, щирості, скільки справжнього, неприхованого почуття вчувається в цій строфі. А далі – ніби застереження: треба бути мудрішим у ставленні до природи:

Ти, красо землі несказанна,

Нам немудрим – даремний дар!

Учениця: Як вдало підмітив поет всього одним реченням нашу безвідповідальність на цій Землі. Болюче усвідомлювати, що ми, люди, – немудрі й безгосподарні, коли йдеться про використання природних ресурсів.

Учень: За даними ЮНЕСКО, на Землі сьогодні промисловістю, енергетикою, транспортом поглинається стільки кисню, скільки вистачило б для життя більше 45 млрд людей. Людина щоразу порушує баланс у природі. Вона забула, що створена для природи, а не природа для неї. Людина не усвідомлює простої істини, що це не може тривати довго, якщо не опам'ятатися, то може бути пізно.

Учениця: Екологія. Вона падає на наші голови мільйонами цифр. Кожна цифра – хвороба, вимерлий вид, забруднене місто, тонна відходів. Цифри забуваються. Залишається враження, залишається слід у душі, доторкнутись до якої можна тільки живим словом.

Учень:

Лугів осінніх теплі голоси,

І перепілок бій на сінокосі,

І даль доріг в очах стоїть і досі,

І все те слухай, і в душі неси...

Живим, натхненним образним словом виховує в нас почуття синівської любові до природи справжній творець ліричної поезії Андрій Малишко, який закликав нас до гармонічної єдності з природою:

На все життя з лугами, з берегами,

Із травами, із зорями в воді.

Учениця: „Головного очима не побачиш. Проникливе тільки серце, бо побачити красу природи можна лише здійснивши чудо. Тому що краса природи – саме чудо. Це Таємниця Природи. Це Вічність Природи. Це її Нескінченність”, – говорив Маленькому принцові Мудрий Лис. Але для того, щоб відчуті чудо Природи, необхідне інше чудо – прозріння людини, осяяння її. А це не що інше, як прорив у нескінченність Природи.

Учень: Але щоб відобразити нескінченність Природи, потрібна нескінченність людини. І тоді відбувається єднання Природи і людської Душі. І, мабуть, просинається бентежна тривога за майбутнє нашої землі, як у відомої української поетеси Ліни Костенко, якій зовсім небайдужа доля Природи.

Учениця:

Не знаю я, що буде після нас,

В які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

А ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

Щоб тільки неба очі голубі

Цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

Щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

І як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Глибоко сучасну, глибоко українську поетесу Ліну Костенко хвилює доля нації, доля всього людства, доля планети.

Учень: Світ поезії Ліни Костенко дуже різноманітний, це світ драми, і ці драми завершуються чи то в людській душі, чи то в історії, чи то в природі.

Все повторювалось: краса й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

Учениця: Жіноча поезія... А як мужньо звучить її голос, ні, не звучить, –волає, благає...

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось...

Не забувайте незабутнє,

Воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

На сто терзаців у собі!

Любіть травинку і тваринку,

І сонце завтрашнього дня,

Вечірню в попелі жаринку,

Шляхетну інохідь коня.

Кожен визначний митець слова – справжній син своєї матері України, справжнє дитя матінки-Природи, яка дає силу і натхнення, бентежить розум і освячує душу. Кожен поет залишив нам, нащадкам, свої одкровення – зізнання в любові до України.

Навіть із таборів смерті долітали до України проникливі слова її синів. Василь Стус, відбуваючи покарання по таборах та на засланні з болем у серці писав:

Верни до мене, пам'яте моя,

Нехай на серце ляже вагатою

Моя земля з рахманною журбою.

Хай сходить співом горло солов'я

В гаю нічному. Пам'яте, верни

Із чебреця, із липня жаротою.

Хай яблука останнього достою

В маю, червонобокі, виснуть сни.

Нехай Дніпра уроча течія

Бодай у сні, у маячні струмує,

І я гукну. І край мене почує.

Верни до мене, пам'яте моя.

Вчитель: Пам'ять... Яке неосяжне, всеохоплююче слово... Пам'ять. Вона може бути яскравою, щасливою сторінкою, а може бути й навпаки – сумною, пекучою... Пам'ять. Напевно, не одне століття повертатиме вона наших нащадків у квітневі дні 1986 року...

Так, наша вся планета і наша рідна українська земля зараз перебувають у надзвичайно хворобливому стані. Адже Чорнобильська техногенна аварія стала аварією глобального масштабу. Ще жодна катастрофа XX століття не мала таких тяжких екологічних наслідків як Чорнобильська. В результаті катастрофи вже загинуло понад 50 тисяч чоловік із 100 тисяч, які брали участь у ліквідації аварії. Сильним радіоактивним забрудненням уражено 5 млн га території України (32 райони шести областей), забруднено 1,5 млн га лісів.

Учень: Та це ще не все. У водах Дніпра, Прип'яті, Каховського водосховища концентрація радіонуклідів і через 6 років аварії є в 10-100 разів вищою, ніж до аварії. Велику небезпеку довкіллю завдають близько 1000 тимчасових могильників навколо АЕС.

Учениця: Згубно вплинула Чорнобильська аварія і на здоров'я людей, і це буде проблемою не тільки для нас, а й для кількох прийдешніх поколінь. Уже в 1991 – 1992 роки у Житомирській і Київській областях збільшилась кількість недоношених дітей, є серйозні генетичні зміни здоров'я. Загрозливо зростають захворювання на рак і смертність... Наслідки цього лиха – вічні, глобальні, і тепер можна лише говорити про пристосування біосфери.

Вчитель: Тема Чорнобиля не могла обійти й українських письменників. Доля країни, доля планети особливо схвилювала Івана Драча, який написав надзвичайно актуальну поему "Чорнобильська мадонна". В цьому творі ми не знайдемо отого замилування красою природи, тієї радості, що наповнює душу. Ця поема, як вічна скорбота, як постійне нагадування про ту зловісну весну вісімдесят шостого. Кожне речення вражає, стискає серце.

За безладу безмір, за кар'єри і премії,

Немов на війні, знову вихід один:

За мудрість всесвітньо дурних академій

Платим безсмертям – життям молодим.

Учень: Запитання без відповіді.

Всі криниці в целофанових капшуках,

Всі колодязі затушковані.

Питали тоді одне-однісіньке:

Де знайти кілометри целофану.

На рукотворне Київське море

Чи бодай на Десну зачаровану,

З якої Київ п'є воду?!

Учениця: Іван Драч, створив неперевершений образ Матері-страдниці – Чорнобильської мадонни. В цьому образі переплелись і душі матерів, чиї діти постраждали чи загинули внаслідок страшного атомного лиха, і душа матері-Природи, яка схилилась в скорботі і недузі над своїми необачними дітьми...

Учениця (в чорному одязі, в чорній хустині зі свічкою в руках під тиху фонограму тривожної мелодії):

Вона дивиться, дивиться в душу.

Вона палить очима до дна.

А я все це дотерпіти мушу,

Бо в душі не душа, а вина.

Ну чого ти, чого ти, чого ти,

Одкараскайся геть, відійди!

Вона ж стала затято навпроти

І пильнує очима біди...

Вона йде вже, прямує до тебе,

Одчинила вже двері – й тобі

Нахиляє це атомне небо

У своїй потойбічній журбі.

Крапля совісті є ще на денці?

Вона вірить і в краплю твою:

У твоєму житті-одноденці

Я нікчемність свою впізнаю.

Над тобою схилилась, політик.

Чи впізнав ти цю матір-вдову?

Із мільярдом поганьблених діток

Вона долю несе – світову.

Чи впізнав ти її, енергетик,

Атоммашна Величносте, ти,

Що з твоїх скороспілих абеток

Людську мову ніяк не знайти...

...Хто ж там, сиву, посміє займати?

Сіль пізнання – це плід каяття...

Несе сива чорнобильська мати

Цю планету... це хворе дитя!..

Учень: Тема сповнена пекучим болем, гіркими роздумами, турботою про майбутнє людства, збереження природи, як середовища, в якому воно тільки і може існувати.

Урок Чорнобиля – застереження, заклик до чесності й порядності. Чорнобиль сподіваний, а все ж несподіваний, він повернув і художнє мислення поетів до себе.

Учениця: Борис Олійник у поемі „Сім” наводить правдиві й гіркі факти. Де і духовна сліпота, і безумне втручання в тонкі природні механізми, що – призводять до екологічних криз, це і трагічні прорахунки науки і практики...

Куди ж ти дививсь, коли діти твоєї надії,

Руйнуючи спокій іще праслов'янських пісків,

Заклали реактор, як міну повільної дії,

Під саму колиску твоїх однокровних братів?

Невже ти хотів ошукати природу закляттям,

Що в нас, пак, і смерті ласкавіші, як за бугром?

Отямся ж, нарешті нещадний однаково атом,

Що в них над Гудзоном,

Що в нас над билинним Дніпром!

Учень: Поет вболіває за долю планети, долю природи, за саму людину – як невід'ємну частку природи.

Був чоловік... і – нема,

Як же це, вічний світе?

Вернеться осінь... Зима.

Прийдуть весна і літо.

А чоловіка – нема...

Як же це, клятий світе?!

Вчитель: Любі друзі! Наша земля сьогодні справді перебуває в небезпеці, її дійсно треба рятувати. Людству треба врятувати себе від деградації моралі, деградації природи, від зростання конфлікту між техносферою і біосферою. Ці питання вивчає наука Екологія.

Що таке екологія? Форма захисту рослин і тварин? Протест проти ядерної енергетики і забруднення? Неоромантична туга за поверненням до Природи? Наукова дисципліна, що вивчає стосунки організмів з навколишнім середовищем? А може, екологія – це стан душі? Душі, яка допоможе емоційно відчути Красу життя, його неповторність... Гадаю, що доречними будуть слова лірика – Бориса Олійника з пісні про матір:

Посіяла людям літа свої літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу...

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко і тихо пішла за межу...

Тож нехай вічною буде планета Земля, вічно цвітуть сади на нашій Україні, народжуються діти, щасливо сміються матері, курличуть журавлі, гріє сонце, весна змінює зиму, все живе на землі дихає повітрям, п'є чисту воду...

Нехай над річками й ставками схиляються кучеряві верби, а під вікнами квітують мальви, червоніють калинові грона. І все це вливається у вічну симфонію душі, краси, поезії, життя...

„Природні ресурси Закарпаття”
Рекомендаційна література

1. Безіля К. Долю Карпат вирішувала вся Європа. // Світогляд.– 2003.– 31 травня.– С. 1.

2. Бобер Л. Сьогодні за екологічним календарем день довкілля: [Для Закарпаття екологія – насамперед ліси]. // Світогляд.– 2003.– 19 квітня.– С. 1.

3. Гілецька Н.В. Мій рідний край: [Природа Закарпаття].– Ужгород, 1993.–
91 с.

4. Комендар В.І., Скунць П.М., Гнатюк М.Ю. Зелені перлини Карпат.– Ужгород: „Карпати”, 1985.– 88 с., 16 л. іл. – [Берегти природу – берегти життя].

5. Комендар В.І. Законність і сувора дисципліна: [Домінанти використання природних ресурсів]. // Новини Закарпаття.– 2003.– 6 лютого.– С. 5.

6. Обличчя Закарпаття: Краєзнавча інформація. / Шандор Ф., Данилюк Д., Ліхтей І. – Ужгород, 2001.– 76 с.

7. Поп С.С. Природні ресурси Закарпаття.– Ужгород: Тов. „Спектраль”, 2002.– 296 с., 32 л. іл.

8. Фельбаба-Клушина Л. Природні багатства краю: стан та використання. // Світогляд.– 2003.– 8 лютого.– С. 7.

ЗМІСТ

Вступ .............................................................................................................3

"Рідні Карпати: Радощі і тривоги" –
круглий стіл...........................................................................................................4

„Чисте повітря – екзотика?” –
година цікавих повідомлень.............................................................................9

„Україно! Рідна земле моя...” –
інтегрований урок екології
та української літератури..................................................................................10

„Природні ресурси Закарпаття” –
рекомендаційна література...............................................................................23


Укладач.......................................................................Д. Дадико

Набір ...........................................................................О. Горкій

Відповідальний за випуск.....................................В. Чіка