|
(До 150-річчя від дня народження І. Франка) Методико-бібліографічний матеріал Метотодико-бібліографічний матеріал підготовлено до 150-ї річниці від дня народження класика української культури, великого письменника і поета, драматурга шекспірівського закрою, критика і дослідника літератури, історика і філософа, фольклориста і етнографа, мовознавця і мистецтвознавця, соціолога й економіста, публіциста і журналіста, провідного діяча українського політичного життя, який жив на зламі двох століть (ХІХ-ХХ) – Івана Франка.
У цьому виданні зібрано матеріали про життя і творчість І. Франка, розміщено цитати і спогади про письменника, вікторина, бібліографічні списки, матеріал на допомогу популяризації творчості Івана Франка.
Нижче поданий матеріал допоможе вчителям, бібліотекарям, керівникам дитячого читання, може бути використаний у навчальних закладах та серед інших категорій читачів в організації заходів, приурочених до ювілейної дати видатного письменника.
2006 року Україна святкує славний ювілей – минає півтора століття від дня народження Івана Франка, всесвітньо знаного поета, прозаїка, драматурга, публіциста, перекладача й видатного вченого, номінованого на Нобелівську премію, якої він був безперечно гідний. 90 років збігло відтоді, як на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури за 1916 рік його кандидатуру з-поміж двадцяти дев’яти письменників запропонував доктор Йосип Застирець із Відня, а підтримав це висунення доктор Гарольд Г’єрне з Упсали, міста на сході Швеції. Виступаючи з клопотанням перед Нобелівським комітетом про присвоєння Франкові високого звання Нобелівського лауреата, професор Віденської цісарсько-королівської гімназії, керівник цього освітнього закладу Йосип Застирець завершував своє звернення такими словами: “Я також порушую при цьому величезної політичної ваги проблему про значення такої нагороди для національних устремлінь цього древнього культурного народу, старожитній золотий період культури якого розпочався ще в ХІ столітті... Таке відзначення доктора Івана Франка Нобелівською премією матиме велике значення не тільки для України, а й для всієї Східної і Центральної Європи”. Серед інших претендентів 1916 року були Анатоль Франс, Ромен Роллан. Проте, ще до ухвали Нобелівського комітету про присудження премії, Іван Франко помер. А нагороду згідно з регламентом присуджують тільки за життя. Тож залишається невідомим, чи присудив би високодостойний Нобелівський комітет премію представникові недержавної на той час нації. Внесок Івана Франка до української літератури і культури загалом величезний, та й працював він не заради хоч би й найвищих нагород. Він був робітником на культурній ниві, і його вагомий доробок – понад 100 томів – не лише підняв цілі пласти національного життя, а й завдяки зверненню до загальнолюдських цінностей не втратив актуальності й донині. Іван Франко залишив по собі багатющу спадщину не лише рідною українською, а й німецькою, польською, російською, чеською мовами; його твори друкувалися в багатьох європейських газетах, часописах, енциклопедичних виданнях, різноманітних збірниках тощо. А народився Іван Франко у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицький район Львівської області) 27 серпня 1856 року у сім’ї коваля. В такій сім’ї насамперед привчали до праці, поваги до людей. Батьки не могли натішитись сином. Хлопчик зростав розумною, допитливою дитиною. Мама, працюючи, співала народних пісень. І багато з них малий Іван запам’ятав. Вони стали супутниками і утіхою всього його життя. Батько працював у кузні, що стояла на околиці села. Він був великим майстром своєї справи, людиною розумною, всіма поважаною. У батьковій кузні слухав Іван розповіді селян про важку працю, злидні та неврожай, бачив нужденних заробітчан. У дитячу душу глибоко западало побачене й почуте. Тут ще малим хлопцем зрозумів він, як важко живеться людині, що є бідні і багаті, вперше усвідомив, що за краще життя треба боротися. Батько помер рано, проте, помітивши обдарованість сина, встиг віддати його до початкової школи в сусідньому селі Ясениця-Сільна. Потім Іван закінчив Дрогобицьку “нормальну школу”, де навчився читати німецькою і польською. Завдяки старанням вітчима, в 1873 році хлопець вступає до Дрогобицької гімназії. Маючи виняткові успіхи в навчанні, встигаючи багато читати і писати вірші, Іван все-таки певною мірою відчув задушливу атмосферу режиму і зневагу заможніших однокласників. У 1875 році, закінчивши Дрогобицьку гімназію, юнак вступає на філософський факультет Львівського університету, бере участь у виданні журналу “Друг”. З 1877 року Іван Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. Від червня 1877 до березня 1878 року письменник перебуває у в’язниці за звинуваченням в участі у таємній спілці, у соціалістичній пропаганді. Після звільнення з тюрми настали для Івана Франка тяжкі часи. Його вигнали з університету, не було ніяких засобів до існування. Та він продовжує літературну роботу – пише вірші, оповідання, багато перекладає. У той час пише знаменитий вірш “Каменяр”. За цей твір Франка в народі з любов’ю називають “наш Каменяр”. Друкує повісті “Борислав сміється”, “Захар Беркут”. Але найбільшої слави Іван Франко зажив як поет. Він називав поезію “вогнем в одежі слова”. Найвідоміші збірки віршів – “З вершин і низин” (1887), “Зів’яле листя” (1896), “Мій ізмарагд”. Ще двічі заарештовували Франка, по кілька місяців тримали у в’язниці, але ні арешти, ні тюрми, ні злидні не зламали його. Він друкується в прогресивних польських часописах, бере активну участь у громадському житті, виступає на мітингах. Він здобуває визнання як видатний український письменник і вчений. Минали роки в постійній щоденній праці, громадській діяльності. А в домі Івана Франка вже підростало четверо дітей – три хлопчики і дівчинка. Доводилось багато працювати, щоб забезпечити сім’ю. Родина Франків жила дуже скромно. Франко вчив членів своєї родини непохитно і спокійно переносити нестатки, незважаючи на життєві труднощі, не втрачати оптимізму. 1894 р. трапилася нагода обійняти професорську посаду кафедри історії української літератури і мови Львівського університету. Але австрійський уряд не допустив його до викладання, боючись впливу на молодь його демократичної творчості. З великим піднесенням зустрів Каменяр революційні події 1905 р. У цьому ж році він створює свою знамениту поему “Мойсей”, де провіщає близьке національне визволення і велике майбутнє українського народу. Іван Франко прагнув бачити Україну вільною, незалежною державою, а її народ – господарем власної долі. Ця велика мета осявала все його життя. Нестатки, ув’язнення, непомірна й важка праця підірвали здоров’я письменника. Він тяжко захворів. Не маючи змоги писати свої праці власноручно, він диктував їх то синові, то іншим людям, здебільшого студентам, що охоче допомагали хворому письменнику. Щоденна праця була девізом його життя аж до самої смерті. 28 травня 1916 р. Івана Франка не стало. Гірка звістка про смерть великого письменника поширилася далеко за межі рідного краю. На могилі Івана Франка на Личаківському кладовищі у Львові височить надгробок – каменяр, що молотом розбиває гранітну скелю. Великим Каменярем називають нащадки Івана Франка, письменника, що своїм полум’яним словом ламав скелю неправди й гніту в ім'я правди й волі.
"... мета мого життя й деяких моїх товаришів полягає в тому, щоб підтримувати життєві духовні зв’язки української інтелігенції з високорозвинутими націями Європи, а, з іншого боку, ближче познайомити ці нації з духовним життям українського народу..." "Хто твердить: люблю свій народ, а не сповнює своїх обов’язків оглядом того народу, – брехню твердить." "На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь ... се огонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі." "Я набрав замилування до книжок і почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця моїх гімназіальних часів виросла до числа 500 томів. Ся бібліотека, в якій крім різних класичних авторів, було зібрано немало й таких книжок, яких не було в гімназіальній бібліотеці ... зробилася центром невеличкої громадки мучеників." "Дітей, їх особисту гідність і їх потреби треба так само шанувати, як і старших, і, тільки поводячись з ними лагідно, щиро, розумно, як з рівними, входячи в їх спосіб думання, можна їх виховувати на чесних, щирих, правдолюбних і справді свобідних людей." "Людина від віків прямує до одної мети, до щастя. Щастя це здобуде аж тоді, коли наука і праця зіллються для неї в одне; коли всяка її наука стане працею, корисною для суспільства, а вся праця буде виявом її розвиненої думки, розуму й науки." "Невеличкий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, енергійно зачерчена борода. Рудувате волосся непокірно пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений, тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить – і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є о кремінь і сипле іскри. Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою! В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему “Мойсей”. Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою." "Іван Франко – розум і серце нашого народу." "На порозі безсмертя поет стояв перед “високими брамами державного життя” і намагався відкинути їх для України ... до останніх хвилин свого земного буття прагнув він сповнити “горожанську” місію художнього слова." "...був поетом у всьому: в громадських ідеалах і щоденній практичній роботі, в ліричних зізнаннях душі і вчених архівних розшуках." "Він був першим, хто з вершин світової літератури оком ученого і талановитого критика глянув на українську літературу." "Без книжки під пахвою рідко коли можна було його зустріти на вулиці. А що прочитав, те і затямив на ціле життя." "...здається... існував завжди, здається, він був не написаний, а знайдений, як діамант-самородок, бо такого ні видумати, ні вистраждати неможливо." "...Без цього маленького творіння важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії, де кожна нива й кожна грудка дорога, але грядочка цих восьми рядків – рідна, ніби ти виріс коло неї й жив тим повітрям, що над нею світиться." "До нього не заросте народна стежка. До нього приходитимуть все нові покоління." "Іван Франко – трибун народний, Пророк-ватаг, ратай-співець. І громадянин благородний..." "Подібно до легендарного Данко, розірвавши свої груди, він дістав вогненне серце і освітив ним шлях для визволення свого народу." Свій біль переливаючи в сонети, Дивився він з вікна тюрми на Львів. Де ж ти, свободо без фальшивих слів, Де ж ви, пісні без мук, без падань злети? Розрадити його камрад хотів: “На волю, Йване, скоро ви підете, Забудьте камер сморідні клозети, Спочиньте! Не для вас цей темний хлів! Спочинь?! О ні! Лежати, мов колода, Вже краще тут, де темрява густа, Ніж там, на світі, де одним – незгода, Нужда, а іншим – розкіш золота. Хай буде проклята навік свобода – Прислужниця багнета і хреста! Усе життя – як пісні передмова, Як мед гіркий, де слава та хула. Шукав на серце кованого слова, Шукав на плечі сизого крила. Для тих, що йшли голодні і розбуті, З очима, як очей палахкотінь, У кептарях, у чорному мазуті, На день і вік, поклавши віщу тінь. Знайдеш, Іване, слово серед бою, Зростиш крило і вилетиш в блакить, Але, не зраджений самим собою, Ти не втечеш-бо від людського болю, Що розриває серце кожну мить!.. Тут жив Франко. О де мені знайти Слід генія на камені старому? Можливо, у кав’ярні чарку рому Він випив у годину гіркоти? А може, в заковулочку вузькому, Куди нелегко й сонцеві дійти, Він шлях показував із темноти Робітникові вбогому, грузькому? Де він бував, не скаже вже ніхто. Та ось переді мною те гніздо, Де жив орел – потвора двоголова. О, на палати цісаря, либонь, Дививсь поет, – чом їх не зжер вогонь З ненависті народженого слова?! "Іван Франко був таким, яким вродила його мужицька хата в Нагуєвичах. Завзятим, роботящим, розумним, тверезо думаючим, ворогом фрази і брехні, а тому гризьким, дотепним, саркастичним." (Подорож по творах Івана Франка для дітей) Іван Франко дуже любив дітей. У нього самого було троє синів і одна донька. Він говорив: “Життя мені мало посміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце”.
Письменник знав безліч народних казок, байок, пісень про тварин і залюбки розповідав їх своїм дітям. Пізніше всі казки про тварин він об’єднав під одним заголовком “Коли ще звірі говорили”. Герої цих творів – хитра Лисичка, хижий Вовк, мудрий Їжак, дурний Осел та інші – є носіями певних людських якостей, а самі казки під вигадкою криють у собі велику життєву правду. Ці казки вчать чесності, справедливості, чуйності. У творі “Байка про байку” Іван Франко писав: “Говорячи ніби про звірів, вона одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: – Та чого ви, братчики смієтеся? Адже се не про бідних баранів, вовків та ослів мова, а про вас самих з вашою глупотою, з вашими звірячими примхами та забавами. Адже ж я навмисне даю їм ваші рухи, ваші думки, ваші слова, щоб ви якнайкраще зрозуміли – не їх, а себе самих!” У збірку “Коли ще звірі говорили” входить і казка “Фарбований Лис”. Вона настільки цікава, що її видали окремою книжечкою. Вона вчить нас не бути пихатими і занадто самовпевненими без потреби. Ось як описує письменник самого Лиса: “В тій хвилі зирнув на себе – господи! Аж скрикнув неборачисько. А се що таке? З
переляку він кинувся тікати, але ба, сам від себе не втечеш! Зупинився і знов придивляється: та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мій хвіст, мої ноги?.. Якийсь
дивний і страшний звір, синій-синій, з
препоганим запахом, ... а хвіст у нього –
не хвіст, а щось таке величезне і важке,
мов довбня, ... і також колюче...
Пробує обтріпатись – не йде. Пробує обкачатися в траві – не йде!.. Пробує лизати – не йде! Роби що хочеш, небоже Микито!” Але хто так посміявся з Лиса?
Хто його пофарбував? Як зустріли Синього Лиса лісові мешканці? Про це ви
дізнаєтеся, якщо прочитаєте цю казку.
“... Я найбільше люблю свого “Лиса Микиту”, тому що я його написав для своїх дітей...” – говорив Іван Франко. “Лис Микита” – оригінальна авторська казка, написана на запозичений сюжет. Вона однаково цікава як для дітей, так і для дорослих. Лис Микита – найсимпатичніший персонаж з-поміж усього звірячого царства. Саме він – фантазер і винахідник, яких світ не бачив. Його вчинки примушують читача нестримно реготати, породжуючи чимало гумористично-комічних ситуацій. Чи бувають такі люди, які мають багатство, великі маєтки і водночас можуть ходити в стоптаному, латаному-перелатаному взутті? Виявляється, бувають. І про такого чоловіка, старого скупаря, багдадського купця Абу-Касима, з гумором розповідає Іван Франко у казці “Абу-Касимові капці”. В ній він висміює негативні риси людського характеру.
Та найбільше всіх уваги У старого скупердяги Його капці знай тягли: Але капці ж бо то, капці! Що, мабуть, ще дідьчій бабці Шлюбним обувом були.
Відки Абу-Касим взяв їх, Кілько літ уже вживав їх, Сього не затямив світ; Знали лиш шевці багдадські, Що ці капці чудернацькі Латали вже з десять літ.
А про пригоди, які довелося пережити Абу-Касиму через свої капці, ви можете прочитати самі. З теплим сердечним почуттям, з батьківською любов’ю писав Іван Франко про дітей. Він писав цілий ряд оповідань, героями яких є сільські діти. Ці оповідання постали на основі його власних спогадів про дитинство, років навчання в сільській і міських школах і мають здебільшого автобіографічний характер (“Малий Мирон”, “Грицева шкільна наука”, “Олівець”, “Під оборогом”, “Мій злочин”, “У кузні” та ін.). Повість “Лель і Полель” Іван Франко написав на конкурс, що його оголосила варшавська газета у 1887 р. Усього на конкурс було надіслано сорок повістей. Письменник не отримав за неї премії. Чому така справді цікава повість не знайшла позитивної оцінки варшавського журі? Справа була в переконаннях Твір “Лель і Полель” поєднує в собі риси романтичної і пригодницької повісті (тут є і розбійницький скарб, і незвичайні герої, і фатальне кохання) з актуальною як за часів Франка, так і сьогодні проблематикою. Братам-близнюкам Владиславові й Гнатові доведеться перевірити в житті свої шляхетні мрії, випробувавши власний характер і долю. Повість буде цікавою і для підлітків, і для батьків.
 
|
